Іван Драч. Чорнобильська мадонна
Драч І. Ф. Поезія ; Чорнобильська мадонна : посібник для 11 кл. / Іван Драч ; авт.-уклад. В. О. Казакова . – Харків : Ранок : Веста, 2002 . – 48 с. – (Літературна крамниця) .
Особливе місце в літературному доробку Івана Драча посіла поема «Чорнобильська Мадонна», опублікована спочатку в журналі «Вітчизна» (1988), а потім, у тому ж році, у збірці «Храм сонця», хоча твір був написаний в 1987 р.
На відміну від інших авторів, поет не вдається до перебігу жахливих подій, а прагне їх висвітлити крізь призму людського горя, показати понівечену людську долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Поема-мозаїка «Чорнобильська Мадонна» постала як спокута й прозріння.
Несумісні поняття Чорнобиля і Мадонни автор поєднав у співі-плачі про страшну драму невеликого міста над Прип'яттю. Свої болі автор висловив рядками:
Немає в мене слів... Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива...
Він не може мовчати:
І жестами, німий, возговорив...
Хай жестами, але сказати мушу.
Іван Драч вірний собі: складні образи, чергування римованих рядків з білим віршем і навіть з прозою.
Перед нами інша Мадонна. Не Богородиця, але та, на долю якої випали не менші страждання. На її плечі звалився тягар наслідків чийогось злочинного недгляду, що став страшним лихом для усього народу. Мадонна, у якої випадає волосся, яка божеволіє, народивши нездорову чи мертву дитину:
У юрмищі Хрещатинського дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина...
Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти ходила,
Від Ірода себе не вберегла —
Тебе накрила та нечиста сила?!
А скільки матерів втратили тоді своїх дорослих синів, які
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим.
Ці слова викликані нестерпною мукою, болем поета, який завжди сприймав горе народу, як власне, і ніколи не мовчав. Кожною своєю клітинкою він відчуває, що поряд з тими пожежними, що першими кинулися в атомне пекло (а матері ж виховували їх для життя!) горить і його син:
Той огнений хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджені в руки,
Бо губи горять од пекельної муки...
Після атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі на каменях залишилися відбитки людей, які згоріли, залишивши свій силует. На таку тінь стала схожою жінка із розділу «Солдатська Мадонна». Хлопці рубають і закопують отруєний ліс, а щоранку на піску з'являються сліди босих жіночих ніг:
Ми пускали вівчарку
Не бере вона босий той слід.
То хто ж це — ще одна мадонна, людина чи примара? Генерал сподівається, що це його мати, яка «третій раз уже боса» втекла з Києва.
